Замок БаронаЙдеться про одну з найромантичніших і загадковіших будівель Києва, розташованому на вулиці Ярославів Вал, 1...
Будинок на Ярославовому Валу носить ім’я людини, яка там ніколи не жила. «Коли я читаю слово «Salvе» в парадному минулого століття, я дружньо посміхаюся, підводжу кепку», – писав київський співає Микола Ушаков. Йдеться про одну з найромантичніших і загадковіших будівель Києва, розташованому на вулиці Ярославів Вал, 1.
Слово «Salvе» (на латині що означає «привіт!») викладене мозаїкою біля входу в парадне, діє заспокійливо і знімає первинний стрес, викликаний крилатими чудовиськами, що примостилися в еркері над входом. Прибульці з Лисої гори виглядають настільки огидно, що прагнеш щонайшвидше минути страшний портал.
Мало з якою будівлею в столиці зв’язано стільки помилок і безглуздих домислів, скільки випало на частку цьому будинку на Ярославовому Валу.
Будівля, побудована в 1898 році у вигляді середньовічного замку, викликала немало суперечок і розбіжностей в середовищі києвознавців. З’явилася живуча легенда про якогось графа і тютюнового фабриканта Сальве (у Києві дійсно довгий час випускалися цигарки з такою назвою), який нібито збудував цей імпозантний терем для своєї коханки і часом навідувався до неї інкогніто.
Деякі дослідники вважали власником будинку барона Максима Штейнгеля, відомого підприємця і винаря. Та і назва «Замок барона» закріпилася за будинком на Ярославовому валу намертво.
Де ж насправді мешкав старший Штейнгель? Збереглося цікаве рекламне оголошення, опубліковане в київських газетах кінця століття. «Виноградні вина барона М. Штейнгеля з садів маєтку Туїхшо в Чорноморській губернії. Винний льох в Києві, на Великій Підвальній, 3. Великий запас старих витриманих вин. Замовлення, які передаються в льох на Б.
Підвальною, 3 поштою або телефоном 91 виконуються негайно». Отже, барон поселився не в тому будинку, який сьогодні асоціюється з його ім’ям, а в будинку номер три по Великій Підвальній, яка сьогодні має назву Ярославов Вал. Очевидно, його особняк був відомий всім, і коли через двадцять років зліва від садиби виріс замок, у обивателів не залишалося сумнівів, що це справа рук Штейнгелей.
Насправді обставини складалися абсолютно інакше. Поміщик Михайло Підгористий вирішив не «ударити особою в грязь» перед своїми конкурентами – купцями і підприємцями – і здивувати місто чимось екзотичним. Це було той час, коли «визрівали» в проектах і Замок Річарда, і Будинок з химерами і інші архітектурні «родзинки» столиці.
Вибір поміщика ліг на цивільного інженера Миколу Добачевського, який, не дивлячись на свою молодість, встиг об’їздити півсвіту і навіть брав участь в будівництві Панамського каналу. Талановитий архітектор запропонував ескіз, який міг би послужити чудовою заставкою до казок Шарля Перро або романам про мандруючих лицарів. Замовник був задоволений.
Але не всім подобалися ліричні новації майстра. У Добачевського з’явилися недоброзичливці, почалися інтриги, внаслідок чого він був вимушений покинути місто. Прізвище Добачевського не увійшло до історії Києва, як, наприклад, Городецкого, Шимана, Шилле, Шлейфера і інших прославлених архітекторів.
Якщо придивитися до торцевої частини будинку, можна виявити геральдичний щит з схрещеними шпагами, навіть близько не схожий на родовий герб Штейнгелей, на якому були зображені леви, орли і косулі у поєднанні з королівською короною. Воно і зрозуміло, якщо ми знову пригадаємо, що барон не мав ніякого відношення до замку, який так стійко асоціюється з його прізвищем.
З двадцятих років минулого сторіччя, і до найостаннішого часу, «замок барона» був будинок з комунальними квартирами. Комунальне життя, можливо, і не була особливо привабливою, але все-таки будинок розташовувався в дуже вигідному місці, в самому центрі міста.
Тому епопея з виселенням мешканців комуналки, що розвернулася близько десяти років тому, була дуже напруженою і самим по-справжньому нагадувала військові дії з відключеннями води і світла. На початку двохтисячних років «замок барона» був звільнений від мешканців. З того часу будинок стоїть порожнім, але під охороною.
З одного боку, в «будинку Штейнгеля» вражають величезні розміри кімнат і величезна висота стель, – розповідає лідер «Цікавого Києва» Арсеній Фінберг. – З іншою, – в будівлі найхимернішим чином переплелися залишки минулої розкоші і одночасно з тим сліди старої комунальної квартири.
Подекуди можна побачити простенькі радянські люстри, привішені до стелі з шикарною ліпкою або величезними кухнями, перегородженими фанерою. Оздоблення, каміни – все це залишилося в більш-менш пристойному вигляді. Каміни взагалі є фірмовою прикрасою цього будинку. Власне, за задумом будівельників один поверх повинна була займати одна квартира з десяти-п’ятнадцяти кімнат.
А ось на першому поверсі кімнати, навпаки, маленькі, проходи вузькі, оскільки ці кімнати призначалися для прислуги.
інформація з сайту сайту історії Києва
Поділитися інформацією:
