Василiвський iсторико-архiтектурний музей-заповiдник"Садиба Попова"
Єдиний в Україні за своїм профілем палацовий комплекс. Це творіння російського архітектора XIX ст. Миколи Бенуа. Відвідувачів вражає не тільки незвичайна краса архітектури цих будівель, але й якість мурування стін та окремих деталей будівлі...
Історія замку:
Головна споруда палацово-паркового комплексу — замок, побудований з цегли. В первісному вигляді він мав п'ять веж, три з яких мали дахи-шатро. Розміри будівлі 42 на 45 метри, на підмурках, в яких розміщалися склади для вина. Замок мав лазні (фінські, римські, російські), бальну залу, вітальні, картинну галерею, бібліотеку, колекцію старовинної зброї. З 1907 р. тут розміщувався етнографічний музей, де були експонати 15 різних національних культур.
На початку 20 ст. в замку обладнали метео- та електростанцію. Метеостанція замку Попова була зарахована до мережі метеослужб Російської імперії. На даху замку обладнали і обсерваторію з телескопом. Тераса з телескопом була прикрашена скульптурами італійського майстра Лангобарді.
Окрім замку, ансамбль доповнювали стайні, службові приміщення, пейзажний парк і фонтани. Останній володар садиби Юрій Попов організував тут симфонічний оркестр.
Історія замку:
Історія замку та самої Василівки тісно пов'язані із родом Попових. З кінця 18 століття на місці колишніх козацьких поселень та хуторів Василь Попов заснував нове поселення. Через півстоліття його внук – теж Василь Попов побудував тут замок, в якому нині розташовується музей.
Палацовий комплекс побудовано 1894 року руками місцевих майстрів, нащадків запорозьких козаків та кріпаків з Полтавщини і Чернігівщини, на кошти володаря маєтку генерала Василя Попова.
Комплекс виконано у стилі еклектики (сполучення різних стилів). В цьому ж стилі виконані й окремі його елементи (будинок палацу та оглядова башта), а інші архітектури у вигляді мініатюрних палаців різних стилів: східний та північний флігелі - в псевдомавританському стилі; західний флігель ("англійський замок”) - в стилі неоготики; каретна побудована в звичайному стилі,що була характерна для господарських будівель Півдня Європи; конюшня - в стилі Північної Італії - епохи середньовіччя, тобто вона побудована в тому ж стилі, що і Московський Кремль.
Територія садиби, що розташувалася на високому пагорбі, була оточена огорожею, яка нагадувала кріпосний вал.
Причиною зведення тут, у степовій зоні, "альтернативи” Воронцовському палацу в Алупці був славетний Великий Луг - природна перлина України, оазис серед Дикого поля, який загублений водами Каховського водоймища. Великий Луг був унікальним природним явищем: заливні луки,численні озера, річки, струмки, великі лісові масиви та гаї, болота. І все кишіло великим та малим звіром: лосі, ведмеді, олені, кабани, вовки, лисиці, зайці, бобри; рибою та птицею. Саме сюди, у Великий Луг, ще з часів Потьомкіна приїздили на полювання з Москви та Петербургу великі державні чини, генерали, міністри і навіть члени царської родини. Палацовий комплекс зведений як елітарна мисливська база для таких поважних гостей. Будували його з таким розрахунком, щоб вразити гостей і красою самого палацового комплексу, і затишком , що чекав мисливців після вдалого полювання. Для цього все було передбачено: гостей чекало 80 різних візків у каретній, близько сотні коней у величезній конюшні , багато мисливських собак у вольєрах. Тут були лазні на будь-який смак: російська, фінська, турецька, римська; у погребах зберігали кращі вина; в розпорядженні гостей були бібліотека, більярд. При палаці був симфонічний оркестр, що розважав великих гостей, які відпочивали у двох флігелях та прогулювалися по великому парку.
За радянських часів цей ансамбль пішов у небуття як нікому не потрібний палац царського генерала. Ще у 30-і роки були зруйновані деякі елементи комплексу: капличка, мури, фонтани, декоративна огорожа, наполовину розібраний будинок палацу, а раніше, на початку 20-х років знищено, порубано на дрова величезний парк, де,як свідчать документи, десятками росли дерева-гіганти завтовшки від 2,2 до 2,8 м... До початку Другої світової війни у будівлях садиби був розташований свинарник. У 1934 році, після великого Голодомору в Україні, місцева комуністична влада вирішила звести «культурний центр» з деревини та каменю садиби Попова. Навіть тепер в цій потворній будівлі в радянському стилі можна побачити вкрадені дерев’яні балки та мармурові сходи. В замку виламали дерев'яні склепіння і стелі і частково дахи, але стіни встояли. У 1954 році радянська влада знесла Собор Св. Петра та Павла, також збудований родиною Попових у Василівці. Пізніше в стайнях садиби розмістили школу для психічно хворих дітей. Каретний сарай надбудували другим поверхом, а на території побудували гуртожиток місцевого технікуму.
На сьогоднішній день в приміщенні західного флігеля знаходиться музей "Садиба Попова". Раніше в його стінах жила прислуга, а зараз діють постійні експозиції. Відкриті етнографічна зала, зала, присвячена подіям Другої світової війни, виставка місцевих художників та зала, в якій представлені експонати, що стосуються замку Попова: фотографії, документи, макет-реконструкція садиби, елементи внутрішнього декору замку, деякі предмети з його кімнат.
Використано інформацію з сайту Василiвського iсторико-архiтектурного музею-заповiдника "Садиба Попова" та Вільної енциклопедії:
Фото:
Поділитися інформацією:
