Палац Раєвських (Карасан)

У 1830-х рр. «Карасан» заснував російський генерал Михайло Бороздін, який спорудив там для своєї родини «будинок Пушкіна» (названий на честь перебування у ньому поета). На честь цієї події у Карасанському парку була закладена і 130-метрова «Пушкінська алея». 

У 1839 р. дочка М. Бородіна, Ганна Раєвська, успадкувала «Карасан» і мешкала у ньому разом з чоловіком, Миколою Раєвським-молодшим – другом Пушкіна, якому поет присвятив поему «Кавказький полонений» та вірш «Андрій Шеньє». Саме Микола Раєвський назвав маєток «Карасаном» на честь перської провінції Хорасан (у перекладі – «Схід Сонця»). 

Останньою власницею маєтку була вдова Марія Раєвська (Гагаріна), після смерті якої палац у 1924 р. був перетворений на санаторій. 

У 1885–1887 рр. Михайло Раєвський спорудив у Карасанському маєтку кам’яний палац, спроектований відомим кримським архітектором К. Ешліманом, з яким власниця Карасану – Марія Раєвська перебувала у дружніх стосунках і часто обмінювалась листами. 

Взірцем для створення цього будинку став палац XVII ст. міста Ісфахан – давньої столиці Ірану. І хоча у зовнішньому оформленні будинку Раєвських переважає „мавританський” стиль, його деталі запозичені з барокової, кримсько-татарської та російської архітектури.

 

Отже, будівля поєднала елементи архітектурних стилів різних країн та епох. Вона має два поверхи, високий цоколь та мезонін. Головний фасад палацу обернений на північ – у сторону старовинної під’їзної дороги. Його окрасою є виступаючий ризаліт з порталом та гранчастими колонами, на рівні 2-го поверху декорований великими „мавританськими” вікнами з вітражами та орнаментами, різьбленими по каменю та ліпленими. З лівого краю північного фасаду розташована прибудова з внутрішніми сходами, декорована 3-ма мармуровими дошками з різьбленими рослинними і геометричними орнаментами та „східним” ґратчастим вікном. Між вікнами 1-го поверху у стіну вмонтований круглий мармуровий рельєф ХІХ ст. з зображенням Мадонни з дитиною, привезений одним з власників маєтку з Італії.  

Згідно легенди, при спорудженні палацу Раєвських управляючий маєтком «Карасан» використав камені з розібраної за його наказом старовинної будівлі на Ведмідь-горі. Лише після повного демонтажу цієї споруди стало зрозуміло, що ці руїни є залишками середньовічного християнського храму. Після цього прикрого випадку подружжя Раєвських стали переслідувати нещастя, найбільшим з яких було те, що вони довго не мали дітей. І тільки після вмурування у стіну будинку барельєфу з зображенням Діви Марії Раєвські нарешті дочекались первістка. 

Південний (парковий) фасад палацу обернений до моря. Він оформлений у „дачному” стилі, притаманному для південнобережної цивільної архітектури ХІХ ст., взірці якого можна бачити в Алушті, Сімеїзі, Ялті. Цей стиль характеризується наявністю балконів, влаштованих на рівні обох поверхів і прикрашених дерев’яним різьбленням: колонами з арками, „наличниками”, ажурними „підзорами” тощо. На влаштовану над цокольним поверхом простору терасу з дерев’яною аркадою ведуть кам’яні зовнішні 4-маршеві сходи, симетрично розташовані ліворуч та праворуч фасаду будинку. З цієї тераси Раєвські та їх гості могли милуватися морськими обріями, слухати гомін хвиль і відчувати запах морського бризу. Зараз влітку у Карасанському парку занадто багатолюдно, щоб чути „голос” хвиль, та й на пляжі унизу досить гамірно; проте восени і взимку, коли роз’їзжаються відпочиваючі, знову відчувається близькість моря, розташованого під парковим схилом.

 

Окрасою західного фасаду палацу є дерев’яний балкон з навскісними ґратами, влаштований на декорованих опорах-консолях. Подібні балкончики збереглись на будівлі колишнього ханського гарему у Бахчисараї: з них жінки Сходу (яким не можна було показувати своє обличчя), непомітні для оточуючих, слідкували за усім, що відбувалось на вулиці чи у дворі.

 

Над східною частиною фасаду підноситься невелика гранчаста башточка з банею, з’єднана галереєю з 16-ма „мавританськими” вікнами з мезоніном. З балкону перед башточкою (знищеного землетрусом 1927 р.) колись відкривався чудовий вид на мис Плака на сході та гори, розташовані на півночі, проте не було видно Ведмідь-гору та Партенітську бухту. „Мода” на спорудження подібних „видових” башт (з яких господарі демонстрували гостям красиві пейзажі довкола своїх маєтків) у кримській архітектурі поширилась на рубежі ХІХ–ХХ ст. Зокрема, такі архітектурні деталі є у південнобережних палацах Дюльбер та Ластівчине гніздо, приватних будинках (зокрема, в алуштинській дачі Стахєєва). 

З деталей інтер’єру парадної зали Карасанського палацу збереглися каміни, старовинний годинник, ліплення на стінах та стелі, різьблені панелі та внутрішні сходи з вапняку. 

На жаль, Ялтинський землетрус 1927 р. пошкодив будинок Раєвських і його стіни вкрили тріщини. Після відбудови палац „позбувся” кількох «видових» балконів, з яких можна було милуватись видом на Аю-Даг, мис Плаку, алуштинську гору Кастель, навіть віддаленими горами поблизу Судака. Зазнали перепланування і палацові інтер’єри. Про колишній вигляд будинку Раєвських розповідають його описи, створені до 1917 р. 

До нашого часу зберігся старовинний „англійський” («пейзажний») парк, який оточує палац з усіх сторін і „перетікає” у парк санаторію „Утьос”, становлячи з ним єдине ціле. На сьогодні у Карасанському 20-гектарному парку ростуть 220 видів рослин з Середземномор’я, Північної і Південної Америки, Японії, деякі – досить рідкісні. На галявині перед палацом ростуть старі італійські сосни-пінії, біля входу до парку – 200-літній ліванський кедр. Там можна бачити атлаські кедри, алеппські сосни, арізонський та лузітанський кипарис, пальми, лавр, платан, ягідний тис, мигдаль, гранат, маслини, секвою, аукубу японську, мушмулу, олеандр та навіть гінкго. Біля Карасанського палацу висаджений бамбуковий гай. На паркових галявинах росте дика фісташка (кевове дерево), вік якої становить 500 років та 180-річний корковий дуб. (15, 16) У спекотний день повітря парку насичене запахом соснової хвої, до якого домішується запах морського бризу. Тому перебування у санаторії „Карасан” особливо корисне для людей з захворюваннями органів дихання. 

 

інформація та фото з сайту: prostir.museum (автор О.Попельницька)